Новини

Наша єдність – у національній культурі

Розмаїття українських традицій та звичаїв нескінченно багате. Народ існує, поки існує його мова, звичаї та традиції – те особливе, що вирізняє його серед інших народів. Існує повір’я, що той, хто, забув звичаї своїх батьків, крається людьми й Богом. З давніх-давен існував тісний взаємозв’язок: батьки передавали у спадок своїм дітям перлини життєвої мудрості та добру пам'ять про себе, діти ж зобов`язані були дотримуватись і розвивати родовідні звичаї.

Молодші школярі долучилися до гідного обов’язку плекати національну культуру, розвивати свій духовний потенціал. За участю учнів 4-их класів та їх вчителів – Притиченко Людмили Володимирівни та Олійник Галини Іванівни – було проведено виховні заходи з народної обрядовості. У своїх святкових програмах учні та вчителі згадали повний обрядовий цикл українського народу – від веснянок до колядок та щедрівок. Не забули і про народні символи – рушник і калину, які учні діставали із традиційної, інкрустованої старовинним орнаментом бабусиної скрині. Глядачі мали змогу побувати на хуторі запорізьких козаків та справжніх вечорницях на Маланки, милувати чарівними переливами звуків народних пісень. Більше того, на сцені шкільного залу спостерігали відродження напівзабутих народних обрядів, наприклад, заплітання коси. Адже дівоча коса – це символ жіночої чесноти і краси. Перший раз дівчинці заплітали косу, як правило, коли їй виповнювалося п’ять років. Учитель 4-Б класу Галина Іванівна виконувала роль хрещеної матері, яка плела косу своїй учениці-похресниці перед першим причастям. Учні провели інсценізацію першого купання немовляти у любистку, м’яті та інших цілющих травах з необхідними замовляннями і ритуальними дійствами. Звертатися до народних звичаїв – як пити воду із цілющого джерела. Збирати по краплинці окремі обрядові дійства – це долучатися до могутнього національного родового дерева, коріння якого у вічності, а верховіття тягнеться до безсмертя.

Клімик Н. Р., Бібліотекар ЗОШ І-ІІІ ст. № 2